Чудова новина прокотилася Новопечерською школою: наш вчитель хімії Олексій Головань отримав звання “Заслужений вчитель України”! А вся справа в тому, що минулого року двоє його учнів — Антон Ганопольський (випускник Новопечерської школи) та Денис Бондаренко — повернулися з Міжнародної олімпіади з хімії з медалями. Тож пан Олексій тепер — справжня знаменитість, тож колеги іноді навіть просять у нього автограф :)
Ми вирішили трохи поспілкуватись з паном Олексієм та дізнатись більше про нього та його думки стосовно освіти, сучасних учнів та престижності професії учителя.
Про те, що мене нагороджено, мені розповіли телефоном знайомі. Виявляється, є люди, які дійсно моніторять сайт Президента України і слідкують за такими речами! Тоді я сказав: “Не вірю!”— і на цьому розмова завершилась. І тільки наступного дня вирішив, що треба все ж перевірити.
Родина, друзі та колеги сприйняли звістку дуже позитивно, хоча сам я відношуся до цього прагматично й з пересторогою, оскільки зайва увага не завжди буває корисною. Далі інформація почала поширюватись, наче ланцюгова реакція в мультфільмі про “Фіксиків”: дзвінок адміністрації, вітання колег. Хоча у Новопечерській школі вдалося приховувати цей факт ще цілий тиждень!
Майже одночасно з моїм нагородженням відбулося й нагородження Global Teacher Prize. Я завжди кажу: нашим реформаторам і освітянам треба було прийти до театру ім. Франка й повчитися. Це було зроблено “Освіторією” дійсно класно! А завдяки рекламі, мабуть, не було людини, яка б не знала, що у цей час відбувалося в Києві. І в той же час церемонія державної нагороди проходить дуже тихо: тихенько хтось пише наказ, інформація розповсюджується повільно… Як можна моніторити накази Президента, коли їх за день може бути декілька десятків? Дуже б хотілося, щоб ці речі були суміщені. Global Teacher Prize був справді для вчителів і українського суспільства, і якщо за рік “Освіторія” знову організує щось подібне, то кількість учасників виросте у декілька разів. Це дійсно популяризація, а не пусті слова “давайте підвищувати престиж професії”. Так цей престиж дійсно з’являється. Тож державні нагороди та відзнаки — навіть маленькі! — теж мають бути з величезною рекламою та позитивом — тоді й суспільство почне їх сприймати, бо держава має поважати свої ж нагороди. Зараз більшість новин про вчителів у прайм-тайм — негативні: хтось когось насварив і таке інше. Так не має бути, це має бути позитив. І тоді не доведеться дізнаватися про такі речі, як нагородження тебе званням заслуженого вчителя України, випадково.
До речі, це теж стереотип, що більшість нагород та звань людина отримує, коли виходить на пенсію. Цей стереотип необхідно ламати, бо це виглядає, як відчипний: проводжаємо вас заслужено і з нагородами, тільки йдіть!
У новому законі “Про освіту” бачу великий плюс в ідеї автономії шкіл. Це дозволить зробити кожну школу такою ж обладнаною, як Новопечерська. Щиро вірю, що ця частина закону точно буде працювати, бо це залежить не тільки від наявності грошей. Я знаю випадки, коли вчителі відмовлялися від обладнаних кабінетів, тому що це відповідальність та необхідність працювати з цим. Бо якщо тобі привезли цяцьку, то неодмінно прийдуть перевірити, чи ти вмієш з цим працювати. Я вірю, що новий закон допоможе це побороти завдяки сертифікації та матеріальній базі, чиє забезпечення тепер залежатиме не тільки від держави, але й й від місцевих громад. Я реаліст, я не вірю, що все вийде одразу. В Новопечерській школі ми теж з чогось починали й ще багато до чого йдемо, як школа, бо не можна зробити щось один раз так, щоб воно працювало 10-15 років. Це хороша мінливість і це плюс для школи. Це та проблема, про яку всі говорять, але яку ніхто не знає, як вирішити: діти змінюються швидше за нас і пристосовуються швидше. Якщо діти будуть пристосовуватись краще нас, то і наша професія буде вартувати все менше.
Не буває миттєвого: раз — і з’явилися переможці. Я не перебираю учнями і вважаю, що не можна казати, що у талановитого вчителя талановиті учні. Всі учні дуже різні, іноді це буває важко. Але мені гріх скаржитись на учнів. Не дивлячись на те, що вимоги серйозні, вони однакові для всіх. Не можна мати “улюбленців”: якщо у вчителя є улюбленці, то інші учні відчувають, що вони гірші. А це не так. Просто потрібно побудувати урок так, щоб цікаво було всім.
Команда з України на Міжнародній олімпіаді з хімії, Тбілісі, 2016
Коли учні доростають до міжнародних конкурсів, вони знають вже набагато більше, ніж я. Антон Ганопольський знав більше за мене ще в 10-11 класах, а зараз і тим більше знає. Усе, що потрібно — направити. В 11 класі це вже не було навчання хімії, це була просто фасилітація, супровід. Учень має знати свої слабкі та сильні сторони, що, наприклад, з цієї задачі він може витиснути 60% балів, а з цієї — усі 100. І надзвичайно важливо, щоб дитина не перегоріла. Мій другий учень-переможець, Денис, майже перед самою олімпіадою попросив мене просто не чіпати його протягом місяця. І хоч я розумів, що лишилось лише три місяці і це ризик, це було вірне рішення.
Влітку я теж працюю: організовую літні школи для дітей та працюю на інтернет-турнірі “Відкрита природнича демонстрація” від Малої академії наук. Друзі не розуміють, як я беру відповідальність за життя сотні дітей, чи як протягом чотирьох діб перевіряю роботи, які можуть містити від двох до десяти сторінок тексту. І це звичайний діалог з учнями на початку вересня:
- Як ви провели літо?
- Нормально, на роботі! 
