Вже сім років, як ми намагаємось жити із втратами. Ми втрачаємо синів, дочок, братів, сестер, друзів. Це стало частиною нашого життя, і наші першокласники вже не бачили іншої України — України без втрат.
У День Героїв Небесної Сотні ми згадували всіх, хто так палко боронив та продовжує боронити нашу державність.
Згадували понад сотню чоловіків та жінок, з якими на Майдані прощалися, співаючи “Плине кача по Тисині”. Тих, кому було не однаково і хто готовий був стояти на смерть, щоб довести, що українці — самі хазяєва своєї долі.
Згадали тисячі сміливців та сміливиць, які, відкинувши особисті мрії та сподівання, вирушили на Схід, щоб свої мрії та сподівання могли втілити ми — вільні, щасливі, живі.
Згадали синів Сильних духом мам — героїнь виставки у холі нашої Школи. Син пані Наталії Олександр Єрощенко так мріяв бути військовим, що двічі вступав до військового училища. Відмовляли за станом здоров’я. І врешті став — добровольцем у 2014. Загинув, відправивши молодшого товариша на безпечніше завдання. Той вижив, і тепер у пані Наталії є ще один син.
Георгію Тороповському, сину пані Тетяни, письменник Богдан Жолдак присвятив свою книгу “Укри” — кіноповість про війну на Сході. Георгію було 18 років, і він саме вступив до омріяного авіаційного університету. У 8 років підписав пані Тетяні листівку, побажавши “побільше справедливості”.
Вже сім років, як ми намагаємось жити із втратами. Намагаються з ними жити пані Наталія, пані Тетяна та інші героїні проєкту “Сильні духом. Мами”. Минулого тижня ми були першою школою, яка запросила учасниць на зустріч із учнями. Ми б дуже хотіли, щоб таких шкіл стало більше: гості розкажуть дітям про найважливіше, бо ці пам'ятні історії — їхня найбільша цінність.
Своїми думками про зустріч з Сильними духом мамами поділився учень 11 класу, постійний автор шкільного дайджесту.
Денис Ващенко, учень 11 класу:
Для багатьох громадян України конфлікт на Сході втратив актуальність через застій, спричинений відсутністю його розв’язання. Майже 7 років тому почалася збройна боротьба, що швидко набула загострення та встигла забрати тисячі життів військовослужбовців і цивільних людей, котрі мешкали на територіях Луганської та Донецької областей. Для України це — велика трагедія, проте по-справжньому вона вплинула лише на тих, кого торкнулася війна. Очевидно, що країна зазнала великих економічних зрушень, але особистий досвід, пов’язаний з подіями на фронті, не зрівняється ні з чим. Ті, хто зараз знаходиться поза межами впливу війни, сприймають її більше як звичайний факт дійсності, ніж проблему, що потребує вирішення.
В Школі відбулися зустрічі з жінками, які поділилися історіями загиблих у боях синів. Одна з них, від Пані Наталії Дубчак, організаторки фотовиставки “Сильні духом. Мами”, змусила мене замислитися про руйнівну силу конфлікту та його актуальність у суспільстві тоді, у 2014-15-му роках, і зараз. На мене справили враження розповіді про побут, у якому перебував на службі в зоні бойових дій син Наталії, Олександр, та масштабність втрати людського життя, як однієї з невід‘ємних проблем війни.
Мета проєкту Наталії — показати, що мами полеглих — взірці сильних українок, бо теперішній конфлікт завжди залишатиметься для них актуальним, але вони будуть й надалі знаходити сили та бажання жити.
