Робота класу підтримки в умовах війни

• Пані Юліє, розкажіть, як трансформувалась робота класу підтримки в умовах війни?

У час повномасштабної війни наша Школа перейшла на дистанційний формат навчання і діяти потрібно було миттєво, адже щоденна робота з дітьми з ООП дає результат, а коли системності немає – навички «просідають». Робота класу підтримки трансформувалась у тісний зв’язок із родинами. Звичайний телефонний дзвінок ніс не просто інструкцію про виконання завдань, а й слова підтримки, турботи, можливість упевнитися, що родина в безпеці та має ресурс чи умови для навчання.

• Багато учнів, які лишилися за кордоном, потребували продовження навчання в Новопечерській?

Так, більшість родин продовжили навчання. Важливим було зберегти напрацьоване та мати можливість рухатись за індивідуальною програмою розвитку, яку команда класу підтримки розробляє для кожного учня, враховуючи сильні сторони дитини та зони розвитку.

• Як була організована робота з дітьми з особливими освітніми потребами?

Ми працювали у форматах офлайн, онлайн та екстернат. Коли умови та ситуація в країні дозволили перейти до навчання офлайн, діти долучалися до загального класу відповідно до свого віку. Під час адаптації дитині допомагав асистент. Паралельно педагоги класу підтримки на основі спостережень за дитиною, її поточних знань та вмінь складали комунікативний паспорт дитини. Окрім цього ми розробляли Індивідуальну програму розвитку та формували навчальне навантаження, де прописуються навички та знання, які є в дитини на початку вересня, а також цілі на рік. Коли дитина потребувала відновлення ресурсу та підтримки, нам допомагала сенсорна кімната, де можна побути в тиші, поговорити з дорослим, використати техніки для відновлення сил. 

Учні формату онлайн займалися з учителями та психологами класу підтримки, а також долучалися до навчання в основному класі зі своїми однолітками. Команда класу підтримки створювала індивідуальну програму розвитку кожної дитини, свідоцтва успішності та досягнень. 

Учні формату екстернат поєднували навчання у двох школах паралельно, а інколи це відбувалось із суттєвою різницею в часі. Завдяки трикутнику співпраці «педагоги-батьки-діти», ми змогли збудувати ефективний процес навчання з урахуванням усіх потреб та можливостей дитини. Зі сторони вчителя завжди була підтримка у вигляді онлайн-консультацій чи додаткових інструкцій, а також мотивувальних коментарів. 

Незважаючи на велику відстань та перебування за кордоном, учні були активними учасниками шкільного життя. Долучалися до святкування різних подій школи, брали участь у цікавих проєктах та відчували, що вони є частиною великої родини Новопечерської.

• Що було найскладнішим викликом і що Ви візьмете в наступний рік?

Під час війни діти втрачають базове відчуття безпеки і це дуже впливає на емоційний та фізичний стан, здатність навчатися, взаємодіяти. Проте щоденні завдання, повторювані ритуали та чіткий, простий розклад відновлюють відчуття безпеки. Ми прагнули, щоб навчання сприймалося як чинник стабільності, зі сталим розпорядком дня та посильними завданнями для дитини.

Траплялось, що урок могла перервати повітряна тривога, проте педагоги класу підтримки підхоплювали одне одного та пояснювали дитині, як діяти далі. Виклики, які були пов’язані з відсутністю світла та комунікацій, тільки додавали нам креативності та розвивали в нас навичку адаптивності та стресостійкості. Педагоги класу підтримки поєднували різні формати навчання, інколи й усі три. Відразу перемкнутись від навчання за комп’ютером до навчання наживо не просто, проте підтримка колег та щирі усмішки дітей давали сили рухатись далі.

• Якої психологічної підтримки потребували учні Новопечерської, які вчились наживо цей рік?

Для дітей дуже важливо бути почутими та зрозумілими. Їм хочеться, щоб їхні почуття та емоції сприймали серйозно, слухали та розмовляли. Часто діти в непередбачуваних чи стресових умовах орієнтуються на дорослого, тому дуже важливо, щоб в момент розмови з дитиною вчитель був спокійний та врівноважений. Бесіди під час прогулянки чи перерви на теми, які хвилюють дітей, дуже підтримували учнів, бо вони бачили, що їх чують та розуміють, вони відчували та знали, що можуть отримати слушну пораду чи дієвий інструмент, який допоможе вирішити питання, покращить емоційний стан та настрій.

Окрім навчальної частини, робота з учнями також була спрямована на відновлення внутрішніх сил, подолання страхів та тривоги. Методика «Зони саморегуляції» навчала дітей самостійно визначати свій емоційний стан, знайомила з інструментами регуляції власних почуттів та поведінки, що значно впливало на якість навчального процесу. Коли дитина зможе пояснити собі те, що відбувається, і зрозуміти, що з нею все гаразд, вона зможе побороти стрес. 

Звичайно, для дітей дуже важливо мати відчуття безпеки, навіть у такий невизначений та неспокійний час, як зараз. І Новопечерська школа стала для них місцем сили та безпеки, бо за допомогою сталого розкладу та повторювальних, відпрацьованих рутин учителів, які завжди готові вислухати та допомогти, усі ми сформували те середовище, де дитина може вільно себе почувати, навчатись, розвиватись та будувати дружні стосунки з іншими.