- Очолити управління Школою, коли в Києві лунають тривоги по кілька разів на день і всі обговорюють ядерну загрозу. З якого Ви виду сталі, пані Поліно?
Думаю, що кияни і усі українці не порівнювали себе із сталлю, коли на початку повномасштабного вторгнення постали перед не простим вибором і зробили його.
А якщо зі сталі, то з такої, що і всі наші родини, батьки, які продовжували працювати в Києві, колеги, які зробили вибір повернутися тому, що Школа відкрилась. З цієї сталі навіть діти, вони іноді, здається, ще більш адаптивні, мужні і мудрі, ніж дорослі. Продовжуючи аналогію, ця сталь стає м’якою, коли ми, наприклад, співаємо разом, плачемо і сміємося, волонтеримо, коли серед важких новин і постійної втоми робимо все для того, щоб діти відчували безпеку і спокій. Коли турбуємось одне про одного. Усі виклики, навіть ті, які ми раніше не могли собі уявити, можна подолати разом.
- Як Вам вдалось запевнити батьків, що у Школі безпечно і дітям можна тут перебувати?
Про безпеку дітей батьків варто не запевняти, а давати можливість відчути її. Тому почали з того, що запросили всі родини до Школи перед початком навчання і показали укриття. І вже з перших тривог запрошували батьків чекати відбою разом із нами. До речі, діти у цей час більш за все турбуються про рідних. Батьки нам щиро озвучували, що вони відчувають Школу, як острівець безпеки в місті травмованому постійними обстрілами, блекаутом і поганим зв’язком. З часом під час тривоги батьки почали привозити дітей раніше, а забирати пізніше, навіть коли були перебої зі зв’язком і електрикою. Складалося враження, що поза Школою суцільна темрява, а у нас проводились уроки і гуртки, вчасно годували обідом і ми постійно готувались до спільних шкільних заходів.
Безпека – це не лише захищене приміщення, це турбота і ефективна організація. Безпеку створюють люди. А люди у нас неймовірні!
- Як Вам вдалось зібрати команду, адже багато хто виїхав з міста на початку вторгнення?
Збереження команди – такою була одна із задач весни і літа 2022 року. Бо Школа це перш за все люди, кожен з яких важливий. Ми організували потужний дистанційний формат для наших родин. Тому і вчителі, які залишилися за кордоном, працювали віддалено. Усі, хто минулого серпня повернувся до Школи, разом долали все нові й нові виклики тут. Протягом року повертались наші учні, або приєднувались нові, тому за рік ми збільшили команду. Нас підтримувала непохитна впевненість у тому, що освіта надзвичайно важлива і не має зупинятися, у тому, що систематичні звичні заняття дають відчуття спокою, стабільності та впевненості у майбутньому не лише дітям, а й дорослим. А ще – ніхто не має забирати у дітей дитинство.
Я щиро вдячна команді Новопечерської. Кожній і кожному. За вашу сміливість і вболівання за результат, за довіру, за турботу, за підтримку одне одного. Цей навчальний рік, який ми зробили разом – результат синергії, професійності, любові до своєї справи і віри у перемогу.
