- Пані Олено, що саме потребували діти, особливо учні початкової школи цьогоріч?
Учні початкової потребували, насамперед, спілкування з однолітками після тривалих вимушених подорожей по світу, а також відчуття, що вони вдома, у рідних стінах, у безпеці та під надійним захистом дружніх дорослих.
- Як Вам вдалось організувати продовження навчального процесу в укритті?
У перші дні навчального року ми думали, що навряд чи будемо навчатися в укритті, головне – бути спокійними та у безпеці. Перебування у сховищі було для нас і пікніком із поїдання усього, що батьки поклали у торбинку безпеки, і величезною читальнею, і артпростором, і загальношкільним шаховим клубом, і кінопереглядом на великому екрані, і спальнею для малюків – усім, чим завгодно, аби зберегти усіх в емоційному балансі. Пізніше, коли в укритті організували ще й їдальню з гарячими повноцінними обідами, прийшло відчуття повної безпеки та впевненості, що все добре. У вчителів на кожен урок було, як мінімум, три плани: у класі, коли все добре; у класі, коли немає світла; в укритті, коли немає стін між класами і парт. Звісно, це шалене навантаження для педагогів: 4-5 годин у сховищі організовувати заняття дітей без можливості вийти на повітря та змінити локацію; передбачити всі можливі та неможливі потреби та ситуації; бути самому з кількома класами, коли колеги не можуть доїхати до Школи; втримати у спокої себе та підтримати інших. Наша шкільна діяльність, уроки та перерви, йшла за звичайним розкладом, могло змінюватися лише її місце.
Ми навчилися дуже спокійно переміщуватися в укриття усією Школою за лічені хвилини, співати там пісень, готуватися до шкільних свят, проводити зустрічі з гостями та чаювати з батьками.
- Як команда Ваших учителів справлялась зі складнощами?
Робота вчителів цього року була титанічною. Безперечно, базовим рівнем наших педагогів є професійне володіння методиками викладання предметів та великою кількістю традиційних і новітніх методів навчання. Також я вважаю, що не менш значущу роль відігравало завчасне планування діяльності. Щодня, йдучи ввечері додому, кожен учитель залишав в укритті розроблені матеріали для роботи на наступний день і просто "щоб було", тому були готові корисно зайняти дітей за будь-яких обставин.
У часи "до" ми знайомилися з багатьма практиками, що допомагають тримати себе в балансі, а тепер – їх відпрацьовували. Проте і це не найголовніше. Найціннішою якістю кожного нашого педагога є глибока людська порядність, готовність підтримати у будь-який момент, неосяжна сила духу. Адже щодня долаючи свої внутрішні страхи, переживання за рідних, драматичні ситуації у країні, душевний неспокій, недоспані чи холодні ночі, вони жодного разу не дали дітям навіть натяку на власну втому, невпевненість у тому, що все буде добре. Вони відкривали обійми кожному, хто цього потребував.
