Тренерка Анна Домніч: "Тут представляєш не себе, навіть не Новопечерську школу, — ти представляєш всю країну".

Історія успіху шкільної команди, що перемогла на Чемпіонаті Європи з мажорет-спорту

Цього літа Новопечерській є, чим пишатися: ще в січні наша команда стала Чемпіоном України з чірлідингу, а тепер вони — призери Чемпіонату Європи та майбутні учасниці Чемпіонату світу з мажорет-спорту! 

Про те, яким був шлях до перемоги, нам розповіла тренерка команди Lucky Dance Анна Домніч!

Мажорет-спорт в Україні не є популярним, наші команди можна перерахувати на пальцях однієї руки, і до нашого виступу Україна займала на Чемпіонаті Європи місця не вище двадцятого. В мажорет-спорті є безліч правил, і, щоб потрапити на Чемпіонат Європи, потрібно знати їх ідеально. Наприклад, команди Словакії вже 10 років найкращі в Європі, тож не дивно, що і цього року вони посідали призові місця. Ми ж займались лише з вересня, а вже в січні стали Чемпіонами України, і нас номінували на Чемпіонат Європи. На підготовку до нього в нас було лише півроку. 

В кожній номінації від країни може виступити тільки одна група дітей. В залежності від реквізиту, команди виступають в одній з трьох секцій-номінацій: Помпон, Батон або Прапор. Ми представляли Україну в секції Помпон в групі до 11 років (кадетки) та від 11 до 15 років (юніорки) в напрямках “група”, “дует”, “тріо” і “міні-формація”. За чотири дні в нас було сім виступів. Всього Україну представляли три команди: ми, “Альфа” з Хмельницького (номінація Батон), та “Усмішка” з Одеси (номінація Помпон, “соло”, “дует”). 

В перший день Чемпіонату було складно зрозуміти, що відбувається. Вперше за всю історію Чемпіонату Європи на ньому виступала шкільна команда, і цією командою були ми, одні серед 110 команд із багаторічним досвідом. Правила тут дуже суворі, і їх ніхто вам окремо не пояснює. Наприклад, бали знімать, коли команда не виходить на майданчик за регламентом секунда в секунду, або хтось з учасників впускає помпон. Навіть за одне слово, сказане на майданчику для виступів, країну дискваліфікують зі змагань. Підтримка у всіх країн просто шалена, і журі теж звертає на це увагу хоча б підсвідомо (тож сподіваюсь, що на Чемпіонат Світу з нами поїде вся Новопечерська та підтримає нас :)).

Перші три дні наші місця були від 8 до 11, це для нас теж був дуже високий результат. Щоб посісти призове місце, потрібно отримати найвищі бали за майстерність, що оцінюється за трьома критеріями: хореографією, технікою виконання та роботою з помпоном. І якщо за хореографію та техніку виконання в нас були високі бали, то за роботу з помпонами — трохи нижчі, оскільки ми поки не працюємо з ними на професійному рівні. Тож, на жаль, на 1 місце ми претендувати ще не могли. Разом з тим ми отримали бонусні бали за нові елементи, які самі придумали, і яких на Чемпіонаті до цього не бачили. 

І от, оскільки на цьому Чемпіонаті Україна показала набагато кращі результати, ніж у попередні роки, нас вирішили промотивувати, і розділили третє місце нашої номінації (Помпон) між нами та Чехією, сподіваючись, що додасть нам сил бути ще кращими наступного разу. 

Коли я тільки починала працювати в Новопечерській, для більшості дітей та їхніх батьків мої заняття були розвагою, не професійним спортом. Але за цей рік діти дуже виросли, стали серйознішими та відповідальнішими. Цього літа в них вже був запланований відпочинок та куплені білети, але вони відмовились від частини канікул та присвятили її підготовці до змагань. Ми летіли на Чемпіонат з дітьми як одна команда, а батьки долучились до нас вже у день змагань (окрім двох мам, які допомагали нам з візажем та зачісками, за що ми їм дуже вдячні!). Вони зайвий раз не телефонували дітям, бо знали, що ті в надійних руках, що вони займаються спортом, і їх не можна відволікати. Бо це більше не розвага, все серйозно. Тут ти представляєш не себе, навіть не Новопечерську школу, — ти представляєш всю країну, і за тобою спостергіє багато людей. Це дуже велика відповідальність. Тож якщо в попередніх поїздках діти веселились, їх було важко вкласти спати, цього разу я майже не робила їм зауважень. Кожна дитина розуміла, для чого вона приїхала, розуміла свою відповідальність і поводилась по-дорослому. Старші діти були відповідальні за менших, підтримували їх, налаштовували та допомагали в усьому. Це була командна робота на найвищому рівні! 

Одна дитина пошкодила ногу просто під час виступу. Вона, як справжня артистка, нічим не показала, що їй боляче, і дотанцювала номер до кінця (після виступу ми відвезли її до лікарні, на щастя, все було добре). В іншої дитини на другий день піднялась висока температура, вона не могла танцювати. Її товаришка за один день вивчила її партію і виступила в номері замість неї. Я дуже пишаюся ними всіма.

Те, як нас зустрічали в аеропорту, — це, мабуть, мрія всього життя. Нас підтримували не тільки наші батьки, а й просто люди, які дізнались про нашу перемогу й спеціально приїхали. Батьки купили помпони, за годину вивчили номер, щоб зустріти ним дітей. Ті відчуття, коли ми прилетіли з перемогою, нас зустрічала безліч небайдужих людей, а ми співали гімн України, я запам’ятаю на все життя.

 

Поділитись: