Підхід Канади та України: в чому різниця?

Що цікавого дізнались наші вчителі з курсу університету Queen's?

Минулої весни наші вчителі взяли участь у курсі підвищення кваліфікації для вчителів від університету Queen’s University (Онтаріо, Канада).

Ірена Корбабіч-Путко, директорка Школи:

Досвід проходження такого курсу заохочує вчителів порівнювати та співставляти свої знання та методологію навчання в Україні з освітньою системою канадської (онтарійської) освіти. Визначення схожості та розбіжності двох систем породжує та / або провокує зміну парадигми, що призводить до змін і прогресу у їхньому розумінні викладання 21 століття. Це дає можливість учителям взяти ініціативу та стати агентами змін, які відчайдушно необхідні для полегшення реформ у сфері освіти.

Чим же відрізняється канадійський підхід і що вже можна додати до уроків в українській школі? Розповідають наші вчителі!

 

Тетяна Кучер, учителька історії:

  • Для канадських учителів цей курс розрахований на підвищення кваліфікації. Але нам довелось вивчати все з нуля, бо наша освіта повністю відрізняється від того, що пропонує цей курс. Щоб ми могли з ним впоратися, нам навіть подовжили час проходження з двох місяців до трьох!
  • Весь курс поділявся на різні модулі: оформлення класної кімнати, математика, IT, навчання на основі запиту, STEM-проекти. В Канаді навчання відбувається блоками, тож у дітей немає, наприклад, уроку мови чи літератури, це одне ціле; немає окремо історії, є соціальний блок; блок математики — це не просто звична нам математика, а все, що пов’язане з аналізом, з таблицями, все тут змішане й інтегроване одне в інше.
  • Під час навчання весь час вимагались різні види роботи, наприклад, для презентації себе треба було зняти відео, і для мене це було челенджем, бо раніше я такого ніколи не робила! Ще потрібно було створити власний математичний блог, показати, що математика — це класно, підказати батькам, що варто займатися з дітьми математикою, бо це об’єднує сім’ю :) Ще ми робили мотиваційні плакати, шукали купу матеріалу, переглядали відео... Ми також дискутували в спеціальній гілці курсу: в ній видно, що публікують інші учасники, і потрібно читати їхні роботи й коментувати їх. Таким чином можна отримати досвід не тільки з різних джерел в інтернеті, а ще й з того, що знайшли колеги.
  • Найважчим завданням була розробка STEM-проекту, який об’єднував би 5 дисциплін, і по кожному зробити по 3 уроки. Створити тему, написати загальні очікування, об’єднати 5 предметів (наука, мова, математика, IT та мистецтво), розробити плани уроків, систему оцінювання і очікуваний результат.
  • Отримані знання можна одразу використовувати. Наприклад, в модулі оформлення класу ми вивчали, як позитивно впливає на роботу зона відпочинку. І ми з дітьми одразу організували її у нашому класі: поставили стіл, роздрукували фото класу, поставили грамоти й нагороди класу та окремих учнів, грамофон, платівки, кактуси, навіть посадили імбир!
  • Щодо навчання на основі запиту (inquiry-based learning), то я й раніше використовувала його, але інтуїтивно і не зовсім правильно, бо не вистачало теоретичних знань, а тепер формую запитання так, щоб в учнів виникло нове. Для дітей цей формат незвичний, бо для них є типовим, коли вчитель каже їм: знайдіть те або те, і в них не виникає внутрішнього запиту: “А навіщо я взагалі маю це знайти?”. Зараз такі форми роботи вони сприймають набагато краще.
  • Ще курс запропонував ставити в групи дітей, які дійсно хочуть працювати в колективі, а тим, хто краще працює самостійно, давати таку можливість. Ми спробували експериментувати: ділили клас на великий блок по 7 людей, які хочуть і можуть вести активну дискусію, на малі групи по 2-3 учня, а також давали індивідуальні завдання. Умови в усіх однакові, але шляхи виконання — різні: в когось дебати, хтось разом шукає інформацію, хтось працює сам. Дітям це сподобалось.

 

Катерина Барма, педагог початкової школи:

  • Система сучасної освіти спирається на діяльність дітей, що вони самі мають шукати відповіді на запитання, а не ми даємо їм те, що самі знаємо. В нашій традиційній школі урок обов’язково починається з того, що вчитель 20 хвилин пояснює що таке, скажімо, природні зони. В цій системі діти все роблять самі, і завдання вчителя — ставити правильні запитання, коригувати їхній шлях й спрямовувати навчання так, щоб діяльність не відбувалась хаотично, а була чітко спланованою. Тобто вчитель спрямовує дітей, а не диктує щось своє.
  • Дуже подобається відношення до digital citizenship: діти мають не тільки використовувати IT, а й знати правила та розумітися на культурі спілкування, розбиратися в медіа текстах, вміти аналізувати інформацію, завантажену з інтернету, що треба використовувати, а що ні. У канадській системі це обов’язкові базові знання, інформаційні технології присутні на всіх уроках, а не тільки на інформатиці: на математиці учні використовують інформацію на комп’ютерах та планшетах, на уроках мови друкують тексти. В традиційній українській школі ми ніколи не використовуємо вміння швидко набирати текст, а в Канаді навіть коли вивчають літеру, то одразу вивчають і те, де вона знаходиться на клавіатурі.
  • Розповсюджена робота в осередках та принцип UDL (Universal Design in Learning), який полягає в тому, що на уроці інформацію мають отримувати і діти-аудіали, і візуали, і кінестетики. Тобто про одну й ту саму тему можна і прочитати, і подивитись відео, і скласти пазли. І в цьому полягає обов’язок вчителя: зробити так, щоб дитина сприйняла інформацію, надати їй різні канали. На жаль, у нашій освітній системі диференційний підхід зазвичай працює так: одна дитина отримує легше завдання, а інша — складніше. Такий підхід ще й ображає, бо дитина розуміє, що її відокремили від тих, хто робить завдання краще.
  • Навчання для сталого розвитку передбачає розгляд глобальних проблем: екології, бідності, виснаження ресурсів… Поки що трохи складно зрозуміти, як це інтегрувати до нашої української програми, але думки і плани вже є.

 

Юрій Гайдученко, учитель української мови та літератури:

  • Було цікавим те, що під час курсу ми вивчали ментальні особливості корінних народів Канади, щоб знати, як працювати з різними учнями, як відрізняється ментальність дітей-іммігрантів. В Україні теж проживає багато різних національностей, але в нашій шкільній програмі таких акцентів немає, ми не знайомимо учнів з особливостями культури різних народів. Це було б дійсно корисно, бо виховання толерантності залежить від того, наскільки людина ідентифікує себе, саме на основі самоідентифікації дитина вчиться сприймати інших людей.
  • Предмет Social Studies передбачає знайомство з визначними постатями в державотворенні, в боротьбі за національні права. Така інформація теж була б цікава для українських дітей, щоб розуміти, що в кожному регіоні є люди, які зробили внесок в його розвиток: це і дослідники, і науковці, і політичні, і культурні діячі. Бо в нас, скажімо, діти часто не знають, чому якась вулиця в їхньому місті названа саме так.
Поділитись: